Останнім часом згадую безліч подробиць зі свого життя - напевно, то відбувається дефрагментація пам'яті. І хоч деякі з них не вельми приємні за фактом, але згадуються вони з певною теплотою. Як би там не було, але ці спогади - теж частина мого життя. Люди і предмети, які там записані, уже давно змінилися, але у моїй пам'яті вони - такі ж, як і раніше.
А оце згадався уривок із "Слайдерів" (Sliders) - коли герої нарешті потрапили до світу, один в один схожого на їхній рідний світ, але до наступного стрибка лишаються лічені хвилини, і треба терміново визначитися, лишитись тут чи стрибати далі. І от головний герой підходить до калитки будинку, один в один схожого на його рідний будинок, і каже: "Скільки живу на Світі, ця калитка рипіла", відчиняє її, а вона... не рипить. За кілька хвилин герої стрибнули далі, а з будинка вийшли жінка і чоловік, і жінка сказала: "Дякую, що полагодили калитку, мені та каважало її рипіння"...
Відмітились: 5
